Уяви собі: є така межа на карті, якої ніхто не бачить, але тварини — точно відчувають. Її не охороняють прикордонники, вона не позначена парканом, але з одного боку мешкають тигри й орангутани, а з іншого — какаду й варани. Це не фантазія, а реальний феномен — лінія Уоллеса. Вона проходить між островами Балі та Ломбок в Індонезії й роками змушувала біологів чесати потилицю.
То що це за містична межа, чому її не перетинають навіть ті, хто вміє літати чи плавати, і яке відношення до всього цього має геологія? Розбираємось у стилі «тварини, острови та трохи наукового детективу».
Тигр тут, варан там: як це взагалі можливо?
Балі та Ломбок розділені всього 35 км води — пішки не пройдеш, але для багатьох видів це майже нічого. І от на Балі повний набір азійських зірок: тигри, слони, орангутани, носороги, видри й навіть пташки типу ткачів. А от на Ломбоку й далі на схід — зовсім інший вайб: какаду, варани, сумчасті (такі собі родичі кенгуру). Ні тобі тигрів, ні слонів.
Що сталося? Тварини просто не захотіли переїхати? Насправді причина значно глибша — в прямому сенсі.
Хто такий Уоллес і при чому тут геоплити?
У 1859 році британський вчений Альфред Рассел Уоллес подорожував Індонезією й звернув увагу на біологічні дива. Він першим окреслив межу, яка розділяє два абсолютно різних світи природи. Але ще до нього у 1521 році венеціанський моряк Пигафетта писав, що «флора і фауна скачуть як жаба по лотосах» між островами.
А справжню розгадку дав ботанік Уітмор аж у 1982 році: все через тектоніку. Уяви, що мільйони років тому два великі шматки суші — майбутня Азія та Австралія — існували далеко одне від одного, і флора з фауною на них розвивались окремо. Коли плити зійшлися і з’явилися острови архіпелагу, то це було як вечірка, на яку запросили дві дуже різні компанії. Але не всі змогли прийти — деякі просто не знали маршруту.
А що заважає тваринам зараз?
Окей, плити — це круто, але ж пройшли мільйони років, вода вже не така глибока, та й крокодили якось переплили. То чого досі немає змішаної вечірки?
Ось кілька причин:
- Глибина між островами — шалена. Там не просто вода, а прірва з течіями.
- Конкуренція. Якщо навіть тигр допливе, його там може не прийняти місцева екосистема. Не тому що злий, а тому що чужак.
- Адаптація — не миттєва. Еволюція не працює по принципу “сходив у зал — отримав новий навик”. Вид має мати час, покоління й умови, щоби заселити нове середовище.
Зараз лише кілька видів, типу летючих мишей або крокодилів, змогли опинитись по обидві сторони лінії.
Дика природа не знає про геополітику, але має свої межі
Це все звучить як крута міфічна історія, але насправді лінія Уоллеса — реальний феномен, який допоміг ученим краще зрозуміти еволюцію, розподіл видів і вплив геології на біологію. Вона стала справжнім символом того, як природа може утворювати “кордони”, які ми не бачимо, але які дуже добре відчувають тварини.
І хто знає, можливо, через ще мільйон років ці межі зітруться, і варан зустріне тигра на пікніку.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
