Чому в горах мозок «вимикається», і ти забуваєш, як тебе звати?

Ти на вер­ши­ні, над хма­ра­ми, фотка­єш кра­є­ви­ди, нади­ха­є­шся про­сто­ром… А потім не можеш зга­да­ти, чи закрив намет. Або з ким ти вза­га­лі при­їхав. І це не про­сто «при­галь­му­ва­ло» після ночів­лі в спаль­но­му мішку — це фено­мен, який реаль­но має назву: про­сто­ро­ва амне­зія.

Так, це не жарт. У горах мозок іноді почи­нає «глю­чи­ти» — і не тому, що ти не виспав­ся. Давай роз­би­ра­тись, чому так від­бу­ва­є­ться, і чому це не зав­жди при­від панікувати.

Що таке просторова амнезія і звідки вона взялася?

Просторова амне­зія — це така штука, коли ти почи­на­єш втра­ча­ти від­чу­т­тя про­сто­ру, часу або навіть себе. Уяви, що ти йдеш стеж­кою, яку щойно про­йшов — і вона зда­є­ться зов­сім новою. Або дума­єш, що був тут учора, хоча насправ­ді — впер­ше в житті.

Цей стан най­ча­сті­ше лов­лять ті, хто подо­ро­жує у високогір’ї, осо­бли­во вище 2500 метрів. І голов­на при­чи­на — це гіпо­ксія, тобто неста­ча кисню.

У горах пові­тря роз­рі­дже­не, кисню менше, а от мозку все одно треба пра­цю­ва­ти. Але він трохи «еко­но­мить» ресур­си і насам­пе­ред від­клю­чає ті систе­ми, без яких можна обі­йтись — напри­клад, коро­тко­стро­ко­ву пам’ять або про­сто­ро­ву орієнтацію.

Мозок у режимі енергозбереження

Коли під­ні­ма­є­шся вище, все стає скла­дні­шим: диха­є­ться важко, серце б’ється часті­ше, тіло втом­лю­є­ться швид­ше. І в цей момент мозок такий: «Окей, збе­рі­га­є­мо енер­гію. Що тут можна вимкну­ти?.. Пам’ять? Зв’язок із реаль­ні­стю? Та, чому б і ні!»

Ось що може спро­во­ку­ва­ти амне­зію в горах:

• Висота понад 2500 – 3000 метрів
• Різкий набір висо­ти без акліматизації
• Втома і зневоднення
• Переохолодження або перегрівання
• Нестача сну і калорій

І що най­ці­ка­ві­ше — це від­бу­ва­є­ться не лише з нова­чка­ми. Навіть досвід­че­ні аль­пі­ні­сти іноді потра­пля­ють у стан «я вза­га­лі де?». Просто мозок — не герой, він не витри­мує всьо­го одразу.

Це небезпечно? І що робити, щоб не злетіти з глузду?

Якщо коро­тко — ні, це не зав­жди небез­пе­чно. Часто така «амне­зія» три­ває кіль­ка хви­лин або годин і про­хо­дить, щойно ти спу­ска­є­шся нижче або ада­пту­є­шся до висо­ти. Але є момен­ти, коли це вже не при­кол, а сер­йо­зний дзвіночок.

Коли треба бити тривогу:

1. Втрачаєш орі­єн­та­цію в зна­йо­мій місцевості.
2. Не пам’ятаєш, хто ти або з ким ти.
3. Галюцинації, дезо­рі­єн­та­ція, дивна поведінка.
4. Повна апа­тія або пані­ка без причини.

Це вже озна­ки гір­ської хво­ро­би — стану, який може бути небез­пе­чним для життя. І в тако­му випад­ку — спу­ска­ти­ся негай­но, пити воду, від­по­чи­ва­ти і викли­ка­ти допо­мо­гу, якщо треба.

А щоб уни­кну­ти проблем:

• Робіть аклі­ма­ти­за­цію: день під­йо­му — день відпочинку.
• Пийте бага­то води — мозку потрі­бна рідина.
• Їжте кало­рій­ну їжу — він пра­цює на паливі.
• Спіть у теплі, навіть якщо надво­рі спека.
• Ведіть щоден­ник — він допо­мо­же від­слід­ку­ва­ти симптоми.

Гори — це медитація

Іноді ман­дрів­ни­ки кажуть, що після кіль­кох днів у горах «очи­ща­є­ться голо­ва». Зникають думки про робо­ту, кре­ди­ти, зустрі­чі, стрі­чки новин. І навіть про вла­сне «я».

Це — той самий ефект. Просторова амне­зія іноді не про втра­ту пам’яті, а про пере­за­ван­та­же­н­ня. Мозок як би такий: «Знаєш що? Перепрошивка. Ти — про­сто точка в горах. Enjoy.»

Дехто після таких подо­ро­жей повер­та­є­ться зов­сім іншим — і не тому, що забув своє ім’я. А тому, що впер­ше справ­ді від­чув себе «тут і зараз».

Просторова амне­зія — це не «баг» при­ро­ди, а її фіча. Вона нага­дує нам, що мозок — не без­кі­не­чний аку­му­ля­тор, і в екс­тре­маль­них умо­вах він вими­кає усе зайве, щоби ти про­сто вижив. Або зупи­нив­ся. Або наре­шті послу­хав тишу. Тож, якщо одно­го дня ти стоїш десь на 3000 метрах, забув­ши пароль від вла­сної пам’яті — про­сто дихай, пий воду і дивись на гори­зонт. Можливо, це саме те «пере­за­ван­та­же­н­ня», яке тобі було потрібно.