Смертельна висота: що насправді вбиває туристів у горах

Йдеш такий по хреб­ту, нав­ко­ло — небо, що сти­ка­є­ться з хма­ра­ми, вітер сви­стить у вухах, а серце сту­кає, як бара­бан. Це не сцена з філь­му Нолабарабна — це реаль­ність кожно­го, хто лізе вгору. Але за всім цим роман­ти­чним фаном кри­є­ться темна прав­да: гори не виба­ча­ють. Помилки тут — це «Game Over». Тож роз­бе­рі­мо­ся, що саме вби­ває людей на висо­ті й як цього уникнути.

Впав — не встав

Перша і най­ба­наль­ні­ша при­чи­на — паді­н­ня. Це істо­рія, де один хибний крок = стри­бок у вічність.

У Швейцарії про­ана­лі­зу­ва­ли 77 смер­тель­них випад­ків у горах за 15 років. Більшість — через паді­н­ня на висо­ті понад 1800 метрів, осо­бли­во під час спу­ску. Звучить пара­до­ксаль­но, але спу­ска­ти­ся — часто небез­пе­чні­ше, ніж під­ні­ма­ти­ся. Бо вже втом­ле­ний, вже дума­єш про чай і шкар­пе­тки в хатин­ці — а тут бац, слизь­кий камінь.

А тепер трохи цифр із Японії. Серед 548 заги­блих в горах 83% — чоло­ві­ки. Причини:

• трав­ми — 49,1%
• пере­охо­ло­дже­н­ня — 14,8%
• серце — 13,1%
• лави­ни — 6,6%

І голов­не — вижи­ли після при­їзду ряту­валь­ни­ків лише 3,5%. Це не кіно. В горах рятів­ни­ки можуть бути на місці через декіль­ка днів.

Серце — не камінь

«А мені 60, я ще зможу!» — ска­жеш ти. А ми ска­же­мо: «Так, але обе­ре­жно». Бо гори й серце — дивна пара.

Висота, холод, стрес, фізи­чне наван­та­же­н­ня = іде­аль­ні умови для сер­це­во­го напа­ду. Особливо в пер­ший день, коли ти з поїзда одра­зу на мар­шрут. У Альпах щоро­ку бува­ють сотні випад­ків, коли серце не витри­мує. І не важли­во, чи ти лижник, чи тре­кер — голов­не, чи встиг ти під­го­ту­ва­ти тіло до навантаження.

Що допо­мо­же вижити:

1. Високоінтенсивні тре­ну­ва­н­ня — не раз на рік, а хоча б щотижня.
2. Не йти одра­зу на макси­мум: день — ада­пта­ція, а потім уже альпінізм.

Холод — не твій друг

Переохолодження (гіпо­тер­мія) — це коли орга­нізм настіль­ки замер­зає, що почи­нає «від­клю­ча­ти» непо­трі­бні фун­кції. Типу серця.

Проблема в тому, що холод у горах — це не про­сто «брр». Це мокрі чере­ви­ки, вітер, про­мо­клі штани і ночів­ля в наме­ті, де ‑5. І це ще не екс­трим. У сно­у­бор­ди­стів та фрі­рай­де­рів гіпо­тер­мія часто тра­пля­є­ться після паді­н­ня в трі­щи­ну чи під лави­ну. Один день під зли­вою — і ти вже льодяник.

Як не стати бурулькою:

• Шари одягу, не бавовна.
• Термос із чаєм — мастхев.
• Їжа — обов’язково. Бо без енер­гії не зігрієшся.
• Аптечка — у кожно­го. Не десь внизу у друга.

Без кисню — ніяк

Чим вище — тим менше кисню. Але не тому, що його там менше в пові­трі, а тому що атмо­сфер­ний тиск падає, і кисню в кров потра­пляє менше. Починається гіпоксія.

Наслідки:

• Гірська хво­ро­ба — типу легке сп’яніння: болить голо­ва, тебе нудить, ти плу­та­єш імена друзів.
• Висотний набряк легень (HAPE) — диха­ти все важче, мокро­ти­н­ня з кров’ю, смерть за кіль­ка годин.
• Висотний набряк мозку (HACE) — плу­та­єш реаль­ність і фан­та­зії, втра­ча­єш сві­до­мість, у най­гір­шо­му випад­ку — кінець.

Що роби­ти, щоб не було, як у філь­мі жахів:

• Не поспі­шай: не біль­ше 300 – 500 м набо­ру за день.
• Ночуй на мен­шій висо­ті, ніж та, до якої під­ні­мав­ся про­тя­гом дня.
• Є змога — візьми кисень.
• Таблетки на зра­зок аце­та­зо­ла­мі­ду — тіль­ки після кон­суль­та­ції з лікарем.

Гори — це не про­сто фон для фото. Це сти­хія, яка дає від­чу­т­тя життя, але заби­рає його в тих, хто не пова­жає пра­ви­ла. Найбільші ризи­ки — це не ведме­ді чи дикі буре­вії. Це твоя само­впев­не­ність, зне­ва­га до під­го­тов­ки й лег­ко­ва­жна думка, що все буде норм.

Хочеш у гори? Іди. Але йди з розу­мом, досві­дом, апте­чкою й запа­сом кисню. Бо краще потім смі­я­ти­ся біля вогни­ща, ніж стати чер­го­вим ряд­ком у чор­ній статистиці.