Острів Сіте, оточений рукавами Сени, здавна вважався колискою Парижа. Тут ще до римських завоювань жили галли-паризії, або принаймні використовували острів як базу для риболовлі. У 52 році до н. е. Юлій Цезар переміг галльського вождя Верцингеторикса і заснував місто Лютецію. Спершу римський центр опинився на лівому березі, а Сіте став домівкою та робочим місцем для змішаного населення моряків і річковиків. Саме вони, так звані «навти», збудували тут храм Юпітера.
У III столітті мирне життя скінчилося через набіги германських племен і гунів. Жителі Лютеції ховалися за зміцненими стінами Сіте. Саме в цей період прославилася майбутня свята покровителька Парижа – Женев’єва, яка закликала не тікати, а обороняти місто від страховинного Аттили. Після розпаду імперії на уламках постало королівство франків, а у 508 році король Хлодвіг переніс столицю в Лютецію-Париж. Прийнявши християнство, він і його спадкоємці активно будували церкви, серед яких на місці храму Юпітера з’явилася базиліка святого Стефана, що з часом стала першим кафедральним собором міста.
Злет готики
У XII столітті, коли населення Парижа зростало, старий собор уже не вміщував усіх вірян. Єпископ Моріс де Сюллі вирішив збудувати новий величний храм у «французькому» або «новому» стилі, який пізніше називатимуть готикою. Цей стиль передбачав застосування стрільчастих арок, контрфорсів, витончених опор, щоб вивільнити простір для світла. У 1163 році в присутності папи Олександра III та короля Людовіка VII заклали перший камінь. Новий храм на честь Богоматері мав стати осередком духовного життя, символом королівських обітниць і прагнень до небесного світла.
Масштабне будівництво
Будівництво було довготривалим і складним, адже архітекторам і каменярам весь час доводилося шукати нові рішення. Зведення головного вівтаря і східної частини зайняло менш ніж двадцять років, а потім роботи просувалися на захід, до фасаду. Коли почав правити Філіп II Август, спорудження продовжилося, але навіть він не дожив до його повного завершення. Будівничі невпинно вдосконалювали конструкцію, додавали контрфорси, розширювали неф і каплиці. За Людовіка Святого у 1240-х нарешті добудували дві вежі західного фасаду та завершили легкі перекриття з витриманого дуба зі свинцевою покрівлею. Тоді ж відмовилися від задуму додавати шпилі на вежах, вирішивши, що собор уже досконалий.
Нові смаки та зміни
Кожна епоха мала свої погляди та побажання. Людовік XIII, бажаючи спадкоємця, обіцяв оздобити собор грандіозним вівтарем, і після народження Людовіка XIV обіцянку виконали. У XVII–XVIII століттях настоятелі скаржилися на брак світла і замінили кольорові вітражі тьмяним склом, що зіпсувало атмосферу. Французька революція позбавила храм багатьох скульптур і святинь. Статуї святих і біблійних царів сплутали з французькими королями та обезголовили. Наполеон повернув собор Церкві, тут він коронувався імператором. Але в першій половині XIX століття Нотр-Дам уже нагадував чорний гнилий зуб у центрі Парижа, йому загрожував знос.
Роман, який врятував собор
Саме тоді, у 1831 році, вийшов у світ роман Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері». Цей твір не лише прославив героїв Квазімодо, Есмеральду та невгамовних кліриків. Він повернув увагу до самого собору, зробив його головним персонажем історії. Гюго зумів показати французам цінність готичної пам’ятки, розкрити її символічну роль у долі нації. Завдяки цій книжці суспільство усвідомило необхідність зберегти собор, і завдяки загальному натхненню та пожертвам почалася велика реставрація.
Відродження та спадок
Під керівництвом архітектора Ежена Віолле-ле-Дюка, за ініціативи письменника та державного діяча Проспера Меріме, відбулося відновлення Нотр-Дама. Собор повернув собі шпиль, химер, вітражі та свій величний образ. Він став упізнаваним символом Парижа і всієї Франції. Коли 15 квітня 2019 року жахлива пожежа знищила частину даху і шпиль, світ із жахом спостерігав за трагедією. Але Нотр-Дам не згорів дотла, і людство одностайно вирішило його відновити. Ми пережили ще одну сторінку його історії, усвідомивши, що спадок минулих епох можна й треба берегти.
Related Posts
Собор Паризької Богоматері – це живий символ історії, що пережив римлян і гунів, королів і революціонерів, зміни стилів та ідей, руйнування і відновлення. Він уособлює зв’язок поколінь та велич людського прагнення до світла й духовності. І тепер, у XXI столітті, маємо новий шанс зберегти цю святиню для майбутніх поколінь – щоб вони теж могли побачити, як у променях сонця танцює світло на вітражах великого Нотр-Дама.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
