День Незалежності України — свято свободи, єдності та надії

Україна — це не про­сто місце на карті, а жива істо­рія наро­ду, що віка­ми вибо­рю­вав право бути віль­ним. 24 сер­пня укра­їн­ці від­зна­ча­ють День Незалежності — голов­не націо­наль­не свято, яке сим­во­лі­зує здій­сне­н­ня мрії про вла­сну дер­жа­ву і вша­но­вує всіх, хто від­дав життя за сво­бо­ду. «Гідність нації — у її неза­ле­жно­сті,» – писав вида­тний філо­соф Григорій Сковорода, і ці слова лиша­ю­ться акту­аль­ни­ми пони­ні. Це свято про­ни­за­не гор­ді­стю, пам’яттю та наді­єю, воно об’єднує людей від Карпат до Донбасу, а також міль­йо­ни укра­їн­ців за кордоном.

Історія виникнення Дня Незалежності України

Передумови неза­ле­жно­сті. Боротьба за укра­їн­ську дер­жав­ність має гли­бо­ке корі­н­ня. Ще у 1918 році була про­го­ло­ше­на неза­ле­жна Українська Народна Республіка, а 22 січня 1919-го від­бу­ло­ся уро­чи­сте об’єднання УНР та ЗУНР (Акт Злуки) — дата, яку укра­їн­ська діа­спо­ра впро­довж деся­ти­літь шану­ва­ла як день неза­ле­жно­сті України. Однак у ХХ сто­літ­ті Україна втра­ти­ла дер­жав­ність, опи­нив­шись спер­шу під вла­дою радян­ської Росії, а зго­дом у скла­ді СРСР. Попри репре­сії та руси­фі­ка­цію, укра­їн­ці збе­рі­га­ли мрію про сво­бо­ду — від «Холодноярської респу­блі­ки» 1920‑х до диси­ден­тів 1960 – 70‑х років.

Шлях до від­нов­ле­н­ня дер­жа­ви. Наприкінці 1980‑х років, на тлі кризи СРСР, в Україні під­ня­ла­ся хвиля націо­наль­но­го від­ро­дже­н­ня. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухва­ли­ла Декларацію про дер­жав­ний суве­ре­ні­тет України — доку­мент, що про­го­ло­сив вер­хо­вен­ство укра­їн­ських зако­нів і намір буду­ва­ти само­стій­ну дер­жа­ву. Цей крок заклав під­ва­ли­ни май­бу­тньої неза­ле­жно­сті. 17 бере­зня 1991 року в Україні від­бу­ло­ся кон­суль­та­тив­не опи­ту­ва­н­ня щодо можли­во­сті вихо­ду зі скла­ду СРСР — понад 80% гро­ма­дян висло­ви­ли­ся за суве­ре­ні­тет. Невдовзі події при­швид­ши­ли­ся: у сер­пні 1991-го про­ва­лив­ся москов­ський путч, що спо­ну­кав респу­блі­ки СРСР до рішу­чих дій.

Проголошення Незалежності 24 сер­пня 1991 року. 24 сер­пня 1991 року Верховна Рада УРСР істо­ри­чним Актом про­го­ло­ше­н­ня неза­ле­жно­сті України ого­ло­си­ла пов­ний вихід України зі скла­ду Радянського Союзу та ство­ре­н­ня само­стій­ної дер­жа­ви. У цьому доку­мен­ті депу­та­ти від імені наро­ду уро­чи­сто заяви­ли про від­нов­ле­н­ня неза­ле­жно­сті, про­дов­жу­ю­чи тися­чо­лі­тню тра­ди­цію дер­жа­во­тво­ре­н­ня від часів Київської Русі і коза­цької дер­жа­ви. Рішення пар­ла­мен­ту було закрі­пле­не 1 гру­дня 1991 року на все­укра­їн­сько­му рефе­рен­ду­мі — понад 90% гро­ма­дян під­три­ма­ли неза­ле­жність. Цей день став пово­ро­тним момен­том нові­тньої істо­рії: після деся­ти­літь тота­лі­тар­но­го режи­му укра­їн­ський народ здо­був право само­стій­но визна­ча­ти свою долю.

Встановлення дати свята. Цікаво, що першу річни­цю неза­ле­жно­сті Україна від­зна­чи­ла 16 липня 1991 року – адже чин­ним тоді був закон про суве­ре­ні­тет. Лише після подій сер­пня 1991-го Верховна Рада пере­не­сла офі­цій­ну дату свя­тку­ва­н­ня. Постановою від 20 люто­го 1992 року вста­нов­ле­но, що від­те­пер День Незалежності від­зна­ча­ти­ме­ться 24 сер­пня щорі­чно. Таким чином, 24 сер­пня 1992 року стало пер­шим свя­тку­ва­н­ням нової України — із під­ня­т­тям націо­наль­но­го синьо-жов­то­го пра­по­ра та вико­на­н­ням затвер­дже­но­го музи­чно­го варі­ан­ту гімну. Відтоді мину­ло вже більш як три деся­ти­лі­т­тя, про­тя­гом яких тра­ди­ції Дня Незалежності набу­ва­ли все біль­шо­го значення.

Еволюція святкування з 1991 року

За понад 30 років фор­мат свя­тку­ва­н­ня Дня Незалежності змі­ню­вав­ся зале­жно від істо­ри­чних обста­вин, полі­ти­чно­го курсу керів­ни­цтва дер­жа­ви та настро­їв суспіль­ства. Від масо­вих наро­дних гулянь у 1990‑х — до вій­сько­вих пара­дів, мисте­цьких акцій та хви­лин мов­ча­н­ня у роки війни — кожна епоха прив­но­си­ла свої осо­бли­во­сті у від­зна­че­н­ня голов­но­го свята країни.

Початок 1990‑х: наро­дже­н­ня тра­ди­ції. Перший День Незалежності укра­їн­ці від­зна­чи­ли 16 липня 1991 року, ще у скла­ді СРСР. У Києві того дня Хрещатиком про­йшов бага­то­ти­ся­чний марш у виши­ван­ках з націо­наль­ни­ми пра­по­ра­ми, на май­да­ні Незалежності спів­а­ли укра­їн­ські арти­сти, вечір завер­шив­ся свя­тко­вим салю­том. Після зміни дати на 24 сер­пня у 1992 році свя­тку­ва­н­ня про­хо­ди­ло вже в новій дер­жа­ві: під­ні­ма­ли дер­жав­ний пра­пор, лунав націо­наль­ний гімн, по всій кра­ї­ні від­бу­ли­ся уро­чи­сто­сті з наго­ди наро­дже­н­ня неза­ле­жної України. У 1993-му Київ поба­чив парад духо­вих орке­стрів та авіа­шоу, а пер­ший вій­сько­вий парад від­був­ся у 1994 році — цен­траль­ною вули­цею сто­ли­ці уро­чи­сто про­мар­ши­ру­ва­ли під­роз­ді­ли укра­їн­ських Збройних сил. У сере­ди­ні 90‑х свя­тку­ва­н­ня були більш скром­ни­ми: замість техні­ки — кон­цер­ти та наро­дні гуля­н­ня. Наприклад, у 1995 – 1997 роках мас­шта­бних пара­дів не про­во­ди­ли, нато­мість від­бу­ва­ли­ся кон­цер­тні про­гра­ми на май­да­ні Незалежності, покла­да­ли квіти до пам’ятників Шевченку та іншим героям.

Кінець 1990‑х — 2000-ні: ста­нов­ле­н­ня дер­жав­них риту­а­лів. У 1998 році тра­ди­цію пара­дів від­но­ви­ли на повну силу — Хрещатиком знову кро­ку­ва­ли вій­сько­ві під­роз­ді­ли, і навіть про­йшла коло­на вій­сько­вої техні­ки, а також вла­шту­ва­ли теа­тра­лі­зо­ва­ну ходу спортс­ме­нів і парад ретро-авто­мо­бі­лів. 1999-го пока­за­ли й авіа­цію — над містом про­ле­ті­ли літа­ки, демон­стру­ю­чи міць нової армії. На 10-ту річни­цю неза­ле­жно­сті у 2001 році від­був­ся, мабуть, один із наймас­шта­бні­ших пара­дів: 6530 вій­сько­во­слу­жбов­ців, 18 меха­ні­зо­ва­них колон (173 оди­ни­ці техні­ки) про­йшли цен­тром Києва, при­чо­му одна з колон була одя­гну­та в одно­строї коза­ків — сим­во­лі­чний зв’язок суча­сно­го вій­ська з коза­цькою сла­вою. Цей гран­діо­зний парад на честь 10-ліття дер­жа­ви запам’ятався надовго.

Надалі фор­мат дещо варі­ю­вав­ся. У 2002 році свя­тко­ві захо­ди ско­ро­ти­ли через тра­ге­дію на Скнилівському авіа­шоу (липень 2002) — кра­ї­на пере­жи­ва­ла жало­бу. У 2003 – 2004 роках пара­ди про­во­ди­ли, але без важ­кої техні­ки, хоча пішою ходою йшли тися­чі вій­сько­вих. Президент Віктор Ющенко (2005 – 2010) зро­бив акцент на націо­наль­ній скла­до­вій свята: замість тан­ків – «пара­ди» орке­стрів і наро­дні фести­ва­лі. В ці роки уро­чи­сто­сті набу­ли атмо­сфе­ри наро­дно­го фести­ва­лю з ярмар­ка­ми, фле­шмо­ба­ми, пара­дом виши­ва­нок. Приміром, 24 сер­пня 2006-го на голов­них пло­щах міст одно­ча­сно вико­ну­ва­ли пісню «Рідна мати моя», а тися­чі людей одя­гли­ся у націо­наль­ні костю­ми — це ство­рю­ва­ло дух єдна­н­ня нації. За Ющенка вій­сько­ві коло­ни по Хрещатику майже не ходи­ли, зате утвер­джу­вав­ся новий сим­во­лізм: під­кре­слю­ва­ли істо­ри­чну пам’ять (коза­цькі клей­но­ди на цере­мо­ні­ях, вша­ну­ва­н­ня бор­ців за неза­ле­жність різних епох). У 2008 році — на тлі росій­ської агре­сії проти Грузії — парад військ усе ж вирі­ши­ли про­ве­сти, впер­ше за 7 років, як демон­стра­цію сили і солі­дар­но­сті з гру­зи­на­ми. На 17-ту річни­цю Україна пока­за­ла модер­ні­зо­ва­ну техні­ку, вклю­чно з най­біль­шим у світі літа­ком Ан-225 «Мрія», який про­ле­тів над Києвом у небі. (Тоді ніхто не міг уяви­ти, що через 13 років леген­дар­ну «Мрію» зни­щать росій­ські оку­пан­ти в Гостомелі.)

2010 – 2013: згор­та­н­ня уро­чи­сто­стей. Початок прав­лі­н­ня Віктора Януковича озна­ме­ну­вав­ся від­мо­вою від вій­сько­вих пара­дів на День Незалежності. З 2010-го до 2013 року армію на святі факти­чно «схо­ва­ли» — влада поясню­ва­ла це еко­но­мі­єю коштів і «неба­жа­н­ням мілі­та­ри­за­ції сві­до­мо­сті». Натомість про­во­ди­ли­ся масо­ві кон­цер­ти, ярмар­ки, кон­кур­си, свято набу­ло роз­ва­жаль­но­го хара­кте­ру. У 2011-му, до 20‑ї річни­ці, від­бу­ла­ся пока­зо­ва ситу­а­ція: офі­цій­ний парад ска­су­ва­ли, але опо­зи­цій­ні сили орга­ні­зу­ва­ли вла­сний «Народний марш» у цен­трі Києва, куди вийшли тися­чі людей з пра­по­ра­ми, вима­га­ю­чи не при­мен­шу­ва­ти зна­че­н­ня неза­ле­жно­сті. Ходу тоді розі­гна­ла мілі­ція, що лише під­кре­сли­ло напру­же­н­ня в суспіль­стві напе­ре­до­дні май­бу­тніх подій. Українці від­чу­ва­ли, що сво­бо­да знову під загро­зою — і вже за два роки Майдан пока­же всьо­му сві­то­ві ціну незалежності.

Нові реалії: святкування після 2014 року

Революція Гідності 2013 – 2014 років та росій­ська агре­сія, що за нею послі­ду­ва­ла, кар­ди­наль­но впли­ну­ли на хара­ктер Дня Незалежності. Свято набу­ло глиб­шо­го патрі­о­ти­чно­го змі­сту, стало днем не лише радо­сті, а й шани геро­ям та змі­цне­н­ня бойо­во­го духу нації.

2014 – 2021: в умо­вах війни на Донбасі. Вже 24 сер­пня 2014 року, через пів­ро­ку після тра­гі­чних подій на Майдані і поча­тку війни, у Києві від­був­ся мас­шта­бний вій­сько­вий парад. Новообраний пре­зи­дент Петро Порошенко вирі­шив про­ве­сти парад, попри бої на сході, щоб під­ня­ти мораль­ний дух армії та суспіль­ства. Хрещатиком про­йшли близь­ко 1500 вій­сько­вих – у тому числі бійці, що повер­ну­ли­ся з фрон­ту, добро­воль­ці, нац­гвар­дій­ці — а також про­їха­ла коло­на бро­не­те­хні­ки (при­бли­зно 50 оди­ниць). Цей парад вра­зив світ: укра­їн­ські сол­да­ти йшли зі шев­ро­на­ми бойо­вих бри­гад, а на їхніх облич­чях було видно рішу­чість боро­ти­ся за сво­бо­ду. Одночасно на Майдані вста­но­ви­ли сим­во­лі­чну інста­ля­цію — клі­тки з поло­не­ни­ми росій­ськи­ми найман­ця­ми з Донбасу, що мали прой­ти «пара­дом» як вій­сько­ві зло­чин­ці (алю­зія на парад німе­цьких поло­не­них у Москві 1944-го). Це був силь­ний пси­хо­ло­гі­чний крок, що пока­зу­вав: Україна сто­їть на смерть за свою незалежність.

У насту­пні роки свя­тку­ва­н­ня балан­сує між уро­чи­сті­стю та воєн­ною реаль­ні­стю. 2015-го парад про­ве­ли без техні­ки — біль­шість тан­ків і БТР були заді­я­ні в АТО, тож зро­би­ли акцент на людях: по сто­ли­ці про­йшли 2300 вій­сько­вих, а низка бойо­вих частин отри­ма­ли від Президента бойо­ві пра­по­ри з від­зна­кою «За мужність і від­ва­гу». У 2016 році, до 25-річчя неза­ле­жно­сті, парад повер­нув­ся з техні­кою: понад 200 оди­ниць, у тому числі нові зраз­ки озбро­єнь, про­де­мон­стру­ва­ли на Хрещатику, і впер­ше вій­сько­ві одя­гну­ли нову форму укра­їн­сько­го дизай­ну. Під час хви­ли­ни мов­ча­н­ня тоді про­зву­ча­ла пісня-рекві­єм «Пливе кача», вша­но­ву­ю­чи пам’ять заги­блих геро­їв Небесної Сотні та вої­нів — від цього сти­гли сльо­зи на очах тисяч присутніх.

У 2017 – 2018 роках пара­ди набу­ли між­на­ро­дно­го вимі­ру: до маршу в Києві долу­чи­ли­ся під­роз­ді­ли армій країн-пар­тне­рів, зокре­ма США, Канади, країн ЄС та НАТО. Це мало поту­жний сим­во­лі­чний ефект — світ під­три­мує Україну. Також у 2018-му впер­ше по площі кро­ку­ва­ли жінки-вій­сько­во­слу­жбов­ці – укра­їн­ське жіно­цтво пока­за­ло, що на рівні з чоло­ві­ка­ми захи­щає Батьківщину. Додався й духов­ний еле­мент: поруч із сол­да­та­ми мар­шу­ва­ли вій­сько­ві капе­ла­ни, несу­чи моли­тву за пере­мо­гу. Кульмінацією 2018 року стало уро­чи­сте виго­ло­ше­н­ня вій­сько­ви­ми ново­го віта­н­ня: «Слава Україні! — Героям слава!» замість радян­сько­го при­ві­та­н­ня — це гасло офі­цій­но затвер­ди­ли в армії і його впер­ше масо­во про­го­ло­си­ли на параді.

Зміна фор­ма­ту за пре­зи­дент­ства Зеленського. У 2019 році ново­обра­ний пре­зи­дент Володимир Зеленський вирі­шив від­мо­ви­ти­ся від тра­ди­цій­но­го пара­ду, моти­ву­ю­чи це бажа­н­ням «не витра­ча­ти 300 міль­йо­нів гри­вень на показ техні­ки, а краще від­да­ти їх вій­сько­вим як пре­мії». Натомість було про­ве­де­но Марш Гідності – аль­тер­на­тив­ну цере­мо­нію, де по цен­тру сто­ли­ці про­йшли не бойо­ві маши­ни, а коло­ни меди­ків, вчи­те­лів, спортс­ме­нів, дипло­ма­тів і вій­сько­вих, що сим­во­лі­зу­ва­ло єдність суспіль­ства. На Майдані Незалежності про­зву­чав моли­тов­ний спів «Боже вели­кий, єди­ний…», укра­їн­ські зірки вико­на­ли гімн, а пре­зи­дент висту­пив зі звер­не­н­ням до наро­ду. Паралельно вете­ра­ни росій­сько-укра­їн­ської війни та волон­те­ри орга­ні­зу­ва­ли вла­сний Марш захи­сни­ків України – без офі­ці­о­зу, але з вели­че­зною під­трим­кою киян. Десятки тисяч людей сто­я­ли на тро­ту­а­рах, апло­ду­ю­чи бій­цям, що про­йшли коло­на­ми зі стя­га­ми своїх бри­гад та порт­ре­та­ми поле­глих побра­ти­мів. Ця наро­дна іні­ці­а­ти­ва про­дов­жи­ла­ся і в 2020 році: через пан­де­мію COVID-19 дер­жа­ва не вла­што­ву­ва­ла масо­вих захо­дів, проте вете­ра­ни орга­ні­зу­ва­ли Ходу вете­ра­нів від парку Шевченка до Майдану — без пар­тій­ної сим­во­лі­ки, на чолі з роди­на­ми заги­блих геро­їв і пора­не­ни­ми вої­на­ми. У ці роки сфор­му­ва­ла­ся нова тра­ди­ція: 24 сер­пня люди вша­но­ву­ва­ли пам’ять поле­глих хви­ли­ною мов­ча­н­ня, покла­да­н­ням кві­тів на моги­ли та до мемо­рі­а­лів, а вве­че­рі по теле­ба­чен­ню транс­лю­ва­ли­ся кон­цер­ти укра­їн­ських вико­нав­ців в націо­наль­но­му стилі.

Ювілейне 30-річчя Незалежності у 2021 році від­зна­чи­ли з роз­ма­хом, гідним важли­во­сті дати. До свя­тку­вань у Києві впер­ше були офі­цій­но запро­ше­ні всі пре­зи­ден­ти України попе­ре­дніх років — Леонід Кравчук (на жаль, він не зміг бути при­су­тнім через стан здоров’я), Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Петро Порошенко. Це про­де­мон­стру­ва­ло спад­ко­єм­ність влади і єдність еліт перед лицем зов­ні­шніх викли­ків. 23 сер­пня, напе­ре­до­дні свята, засну­ва­ли нову тра­ди­цію – День Державного Прапора: по всій кра­ї­ні одно­ча­сно під­ня­ли синьо-жовті стяги. А 24 сер­пня 2021-го у Києві від­був­ся вели­кий вій­сько­вий парад, авіа­шоу і навіть про­літ леген­дар­но­го літа­ка Ан-225 «Мрія» — як вияви­ло­ся, востан­нє перед його зни­ще­н­ням у 2022-му. Урочистості допов­ни­ли мас­шта­бним кон­цер­тно-теа­траль­ним дій­ством на НСК «Олімпійський» — шоу «ДНК України», що через музи­ку, танці й візу­аль­ні ефе­кти роз­по­ві­ло істо­рію укра­їн­ської іден­ти­чно­сті від кня­жої доби до сьо­го­де­н­ня. Така емо­цій­на, кре­а­тив­на пода­ча свята отри­ма­ла схваль­ні від­гу­ки, осо­бли­во від молоді.

День Незалежності під час повномасштабного вторгнення (з 2022 року)

Війна змі­нює фор­мат свята. 24 сер­пня 2022 року, коли Україна зустрі­ла свій 31‑й День Незалежності у вогні пов­но­мас­шта­бної війни, масо­вих уро­чи­сто­стей не про­во­ди­ли — з мір­ку­вань без­пе­ки було забо­ро­не­но будь-які ску­пче­н­ня людей, оскіль­ки ворог регу­ляр­но обстрі­лю­вав міста. Проте навіть війна не змо­гла ска­су­ва­ти свято: укра­їн­ці від­зна­чи­ли його духов­но і сим­во­лі­чно. По всій кра­ї­ні о 9:00 ранку вико­на­ли Державний Гімн; бага­то людей вийшли з малень­ки­ми пра­пор­ця­ми у дво­ри­ки чи на бал­ко­ни, вдя­гну­ли виши­ван­ки, запа­ли­ли сві­чки пам’яті за поле­гли­ми. У Києві того дня від­кри­ли незви­чай­ну вистав­ку – на Хрещатику роз­ста­ви­ли під­би­ту і захо­пле­ну росій­ську вій­сько­ву техні­ку: поні­ве­че­ні танки, БМП, улам­ки ракет. Тисячі киян і гостей міста про­йшли­ся цен­траль­ною вули­цею, роз­див­ля­ю­чись тро­феї — це був своє­рі­дний «парад» пере­мо­же­ної воро­жої броні, який під­няв бойо­вий дух наро­ду. Президент Зеленський звер­нув­ся до нації з емо­цій­ною про­мо­вою, наго­ло­сив­ши: «Новий народ з’явився 24 люто­го 2022 року — не наро­див­ся, а від­ро­див­ся. Нація, яка не плаче, а б’ється. Що не сти­да­є­ться, а гордо піді­ймає голо­ву… Ми вибо­ре­мо свою неза­ле­жність знову». Ці слова, про­мов­ле­ні гла­вою дер­жа­ви, стали сим­во­лом незлам­но­сті українців.

У 2023 році війна три­ва­ла, і свя­тку­ва­н­ня знову мало обме­же­ний хара­ктер. Однак влада зна­йшла спо­сіб від­зна­чи­ти дату, не ризи­ку­ю­чи жит­тя­ми людей. Основні цере­мо­нії про­ве­ли у сти­сло­му фор­ма­ті: вран­ці 24 сер­пня 2023-го Президент, Прем’єр-міністр, Голова Верховної Ради та вій­сько­ве коман­ду­ва­н­ня зібра­ли­ся на Софійській площі в Києві. Під істо­ри­чним купо­лом Святої Софії уро­чи­сто під­ня­ли пра­пор України, про­лу­на­ли залпи салю­ту (не справ­жні, а цере­мо­ні­аль­ні, щоб не сплу­та­ти з пові­тря­ною три­во­гою). Володимир Зеленський вру­чив дер­жав­ні наго­ро­ди захи­сни­кам України і вша­ну­вав хви­ли­ною мов­ча­н­ня пам’ять всіх, хто від­дав життя за Батьківщину. Подібні цере­мо­нії про­йшли і в інших містах — напри­клад, у Львові, Одесі, Дніпрі керів­ни­ки обла­стей наго­ро­ди­ли вій­сько­вих, від­кри­ли нові мемо­рі­аль­ні дошки геро­ям. Святкових кон­цер­тів чи масо­вих гулянь не було через загро­зу раке­тних уда­рів, але дух свята від­чу­вав­ся. В соці­аль­них мере­жах укра­їн­ці діли­ли­ся патрі­о­ти­чни­ми пісня­ми, спо­га­да­ми про мину­лі роки. А голов­не — цього дня з новою силою зву­ча­ли слова: «З Днем Незалежності, Україно!» – їх писа­ли на пла­ка­тах, роз­ві­шу­ва­ли на сті­нах будин­ків навіть в оку­по­ва­них містах (під­піль­ни­ки в Маріуполі та Мелітополі роби­ли такі напи­си вночі, ризи­ку­ю­чи життям).

Кожен рік війни лише поси­лює зна­че­н­ня Дня Незалежності. Якщо рані­ше це було свято зі стрі­чка­ми і куль­ка­ми, то тепер — це день стій­ко­сті і віри у пере­мо­гу. Українці згур­ту­ва­ли­ся як ніко­ли: волон­те­ри вла­што­ву­ють до 24 сер­пня акції допо­мо­ги армії, діти малю­ють синьо-жовті листів­ки для сол­да­тів, у цер­квах прав­лять моле­бні за Україну. Попри три­во­ги і втому від війни, люди кажуть: цей День Незалежності — осо­бли­вий, бо ми вже четвер­тий рік дово­ди­мо усьо­му світу ціну нашої сво­бо­ди. І гасло «Незалежність — зна­чить Незламність» міцно закрі­пи­ло­ся у суспіль­ній свідомості.

Сучасні форми святкування та традиції

Офіційні цере­мо­нії. Сьогодні від­зна­че­н­ня Дня Незалежності поєд­нує офі­ці­оз і наро­дні іні­ці­а­ти­ви. Зранку 24 сер­пня тра­ди­цій­но про­хо­дять офі­цій­ні захо­ди в сто­ли­ці: уро­чи­сте під­ня­т­тя Державного Прапора, вико­на­н­ня Гімну орке­стром та хором дитя­чих голо­сів, моли­тов­не бла­го­сло­ве­н­ня України гла­ва­ми цер­ков. Президент України звер­та­є­ться до наро­ду зі свя­тко­вою про­мо­вою, в якій під­би­ває під­сум­ки шляху дер­жа­ви і окре­слює спо­ді­ва­н­ня на май­бу­тнє. Також в цей день глава дер­жа­ви вру­чає дер­жав­ні наго­ро­ди — орде­ни, меда­лі, поче­сні зва­н­ня — вида­тним гро­ма­дя­нам та, осо­бли­во остан­ні­ми рока­ми, вій­сько­вим і волон­те­рам. Проходить цере­мо­нія покла­да­н­ня кві­тів до пам’ятників бор­цям за неза­ле­жність: моги­ли Тараса Шевченка (у Каневі чи пам’ятника в Києві), мемо­рі­а­лу Героям Небесної Сотні, могил вої­нів АТО/​ООС. Такий риту­ал вша­ну­ва­н­ня нага­дує про зв’язок поко­лінь, що тво­ри­ли і боро­ни­ли нашу державність.

Військовий парад і його аль­тер­на­ти­ви. Центральною поді­єю свята часто був вій­сько­вий парад на Хрещатику в Києві. У різні роки його фор­мат змі­ню­вав­ся — від демон­стра­ції нові­тніх тан­ків, раке­тних ком­пле­ксів і про­льо­ту авіа­ції до сим­во­лі­чної ходи вете­ра­нів без техні­ки. Парад слу­жить кіль­ком цілям: під­ня­ти бойо­вий дух армії та наро­ду, про­де­мон­стру­ва­ти сві­то­ві сили обо­ро­ни України, а також пока­за­ти шану дер­жа­ви до своїх захи­сни­ків. Під час пара­ду серця гля­да­чів зав­жди зав­ми­ра­ють від гор­до­сті — осо­бли­во коли зву­чить коман­да «Слава Україні!» і гри­мить дру­жне у від­по­відь «Героям слава!».

Втім, у нові­тній істо­рії були й аль­тер­на­тив­ні фор­ма­ти. Коли ситу­а­ція не дозво­ля­ла про­ве­сти парад (напри­клад, через бойо­ві дії чи пан­де­мію), орга­ні­зо­ву­ва­ли Марш Захисників – добро­віль­ну ходу вете­ра­нів, меди­ків, волон­те­рів, родин заги­блих. Такий марш про­йшов у 2019 і 2020 роках за іні­ці­а­ти­ви самих вете­ра­нів. Його осо­бли­вість — повна від­су­тність полі­ти­чних гасел, лише націо­наль­ні пра­по­ри, порт­ре­ти геро­їв та єдність наро­ду нав­ко­ло своїх вої­нів. Часто ці наро­дні марші справ­ля­ли не мен­ший емо­цій­ний вплив, ніж офі­цій­ні пара­ди, бо в них брала участь сама істо­рія — ті, хто тво­рить її на наших очах.

Культурні та про­сві­тни­цькі захо­ди. До Дня Незалежності по всій кра­ї­ні вла­што­ву­ю­ться фести­ва­лі, кон­цер­ти, вистав­ки. Традиційними стали свя­тко­ві кон­цер­ти на голов­них пло­щах міст за уча­стю зірок укра­їн­ської естра­ди, сим­фо­ні­чних орке­стрів, хорів. Лунають як суча­сні патрі­о­ти­чні хіти, так і нев­ми­ру­ща кла­си­ка — пісні Івасюка, Миколайчука, Скорика. Багато хто спе­ці­аль­но при­хо­дить у виши­ван­ках, з роди­на­ми, аби разом заспі­ва­ти «Червону руту» чи гімн у фіна­лі кон­цер­ту. Зі сцени зву­чать також вірші про Україну, напри­клад урив­ки з «Заповіту» Шевченка чи пое­зії Ліни Костенко. Це під­си­лює від­чу­т­тя гор­до­сті за нашу куль­тур­ну спадщину.

У музе­ях від­кри­ва­ють тема­ти­чні вистав­ки – про істо­рію дер­жа­во­тво­ре­н­ня, вида­тних дія­чів, бор­ців за волю. Наприклад, у Національному музеї істо­рії України часто про­во­дять вистав­ку ори­гі­на­лів доку­мен­тів доби УНР, актів 1991 року, екс­по­ну­ють синьо-жов­тий пра­пор, вне­се­ний до сесій­ної зали Верховної Ради 24 сер­пня 1991-го. У Музеї Шевченка — спе­ці­аль­на екс­по­зи­ція «Шевченко і Незалежність» про вплив Кобзаря на націо­наль­не від­ро­дже­н­ня. А на Михайлівській площі в Києві декіль­ка років діяв про­сто неба Музей АТО – вистав­ка, де були пред­став­ле­ні обго­рі­лі авто­мо­бі­лі, осо­би­сті речі бій­ців, фото­гра­фії з фрон­ту, що нага­ду­ва­ло від­ві­ду­ва­чам ціну неза­ле­жно­сті сьогодні.

Не менш попу­ляр­ний фор­мат – пара­ди виши­ва­нок та етно­яр­мар­ки. У бага­тьох містах 24 сер­пня зран­ку про­во­ди­ться хода мешкан­ців у націо­наль­но­му вбран­ні. Від мало­го до ста­ро­го — усі у виши­тих соро­чках, дів­ча­та у віно­чках, чоло­ві­ки в шаро­ва­рах — кро­ку­ють цен­траль­ною вули­цею, спів­а­ю­чи наро­дні пісні. Часто визна­ча­ють най­ди­во­ви­жні­шу родин­ну виши­ван­ку чи най­біль­ший пра­пор, роз­гор­ну­тий уча­сни­ка­ми. Після ходи роз­гор­та­ю­ться ярмар­ки наро­дних май­стрів: про­да­ють кера­мі­ку, виши­ті рушни­ки, патрі­о­ти­чні суве­ні­ри, часту­ють усіх варе­ни­ка­ми, медо­ви­ми напо­я­ми. Атмосфера — як на вели­ко­му родин­но­му святі, де всі одне одно­го віта­ють сло­ва­ми «Зі свя­том Незалежності!», усмі­ха­ю­ться й від­чу­ва­ють єдність.

Святкування в регіо­нах. У різних куто­чках України День Незалежності має свої родзин­ки. Наприклад, в при­фрон­то­во­му Миколаєві тра­ди­цій­но запу­ска­ли у небо сотні жовто-бла­ки­тних пові­тря­них кульок на знак миру. В Карпатах, на Говерлі, аль­пі­ні­сти щоро­ку під­ні­ма­ють веле­тен­ський пра­пор на вер­ши­ну — як сим­вол того, що укра­їн­ський дух висо­ко під­но­си­ться. В Одесі на мор­сько­му узбе­реж­жі вла­што­ву­ють кон­церт вій­сько­во­го орке­стру ВМС про­сто на пляжі, під час якого кора­блі в порту дають гудки салю­ту. У Харкові кіль­ка років поспіль вста­нов­лю­ва­ли рекор­ди: то ство­ри­ли най­біль­ший живий три­зуб із людей у жов­тих і синіх фут­бол­ках, то вико­на­ли най­біль­ший масо­вий гопак на площі Свободи. У Запоріжжі на остро­ві Хортиця коза­цькі гро­ма­ди про­во­дять фести­валь «Вольниця» з кін­ни­ми висту­па­ми та пока­зо­ви­ми коза­цьки­ми боями — наче сам дух Січі бла­го­слов­ляє неза­ле­жну Україну.

Навіть на тим­ча­со­во оку­по­ва­них тери­то­рі­ях до 2022 року люди зна­хо­ди­ли спосо­би від­зна­чи­ти свято. Переселенці з Мелітополя зга­ду­ють, що до втор­гне­н­ня в їхньо­му місті 24 сер­пня зав­жди були кон­цер­ти, ярмар­ки, майо­рі­ли стяги всюди, роз­гор­та­ли вели­че­зний пра­пор і бага­то хто одя­гав виши­ван­ки. Для мешкан­ців нині оку­по­ва­но­го Донецька та Луганська День Незалежності став днем тихо­го спро­ти­ву: люди у ці дні покла­да­ють квіти до пам’ятників Шевченку (потай­ки від оку­па­цій­ної влади), фар­бу­ють пар­ка­ни у жовто-бла­ки­тний колір, пишуть в соцме­ре­жах при­ві­та­н­ня — ризи­ку­ю­чи бути пока­ра­ни­ми. Це свід­чить: укра­їн­ська душа живе, і свято неза­ле­жно­сті важли­ве навіть там, де тим­ча­со­во нема укра­їн­ської влади.

Міжнародний вимір. День Незалежності України сьо­го­дні від­зна­ча­ють не лише в Україні, а й у всьо­му світі. Українська діа­спо­ра – від Канади й США до Австралії — щоро­ку 24 сер­пня про­во­дить свя­тко­ві захо­ди, демон­стру­ю­чи єдність з батьків­щи­ною. У вели­ких містах, як-от Торонто, Нью-Йорк, Лондон, Мюнхен, про­хо­дять пара­ди укра­їн­ців: коло­ни у виши­ван­ках і з синьо-жов­ти­ми пра­по­ра­ми кро­ку­ють вули­ця­ми, спів­а­ю­чи «Ой у лузі чер­во­на кали­на» та гімн. Місцева влада часто під­три­мує: під­сві­чу­ють зна­ме­ни­ту архі­те­кту­ру в кольо­ри укра­їн­сько­го пра­по­ра. Приміром, у 2023 році до Дня Незалежності в синьо-жовте зася­я­ла Ейфелева вежа в Парижі та ста­туя Христа-Спасителя в Ріо-де-Жанейро. У сто­ли­ці Канади Оттаві цього дня уро­чи­сто під­ні­ма­ють укра­їн­ський пра­пор над рату­шею за уча­сті дипло­ма­тів і гро­ма­ди. У Сполучених Штатах цьо­го­річ захо­ди до 32‑ї річни­ці про­йшли щонай­мен­ше у 17 шта­тах — від Вашингтону до Гавайїв. Посольство України в США назва­ло цей день «наго­дою нага­да­ти про нашу бороть­бу і закли­ка­ти до під­трим­ки». Справді, на мітин­гах діа­спо­ри луна­ють про­мо­ви про геро­їзм укра­їн­ців, орга­ні­зо­ву­ють бла­го­дій­ні ярмар­ки для збору коштів на допо­мо­гу ЗСУ, а аме­ри­кан­ські та канад­ські друзі України при­хо­дять при­ві­та­ти нас зі свя­том свободи.

Зокрема, в Нью-Йорку на Таймс-сквер укра­їн­ська гро­ма­да щоро­ку 24 сер­пня про­во­дить фле­шмоб: сотні людей спів­а­ють гімн України, три­ма­ю­чи пла­ка­ти «Stand with Ukraine». А в Сіднеї біля зна­ме­ни­то­го Оперного теа­тру у 2023-му від­був­ся бага­то­лю­дний мітинг: укра­їн­ці Австралії дяку­ва­ли цій кра­ї­ні за під­трим­ку і роз­гор­ну­ли дов­же­ле­зний пра­пор України на фоні опери. «Україна — це там, де є укра­їн­ці. Українці — це ті, хто любить Україну і гото­вий за неї боро­ти­ся,» – ска­зав колись В’ячеслав Чорновіл. Цей вислів зна­хо­дить під­твер­дже­н­ня у діях діа­спо­ри: навіть буду­чи дале­ко, наші спів­ві­тчи­зни­ки на День Незалежності від­чу­ва­ють себе непо­діль­ною части­ною укра­їн­сько­го наро­ду і роблять все, щоб про нашу бороть­бу знали в світі.

Місця, які варто відвідати на День Незалежності

Україна бага­та на істо­ри­чні лока­ції та пам’ятки, пов’язані з бороть­бою за сво­бо­ду. Подорожуючи ними у День Незалежності, можна глиб­ше від­чу­ти дух націо­наль­ної єдно­сті та вша­ну­ва­ти слав­не мину­ле. Ось кіль­ка місць, які осо­бли­во сим­во­лі­чні в кон­текс­ті незалежності:

• Майдан Незалежності в Києві. Центральна площа кра­ї­ни — серце рево­лю­цій 2004 та 2013 років — є зна­ко­вим місцем свя­тку­ва­н­ня. Тут висо­чіє Монумент Незалежності — біла коло­на зі ста­ту­єю дів­чи­ни-бере­ги­ні з кали­но­вою гіл­кою. 24 сер­пня Майдан тра­ди­цій­но стає цен­тром подій: саме тут від­бу­ва­ли­ся голов­ні кон­цер­ти, пара­ди та наро­дні гуля­н­ня неза­ле­жної України. Побувати на Майдані у свято — зна­чить від­чу­ти енер­гію живої істо­рії. На кожно­му кроці — сим­во­ли бороть­би: стели пам’яті Героїв Небесної Сотні по Інститутській, мемо­рі­аль­ні плити на честь заги­блих вої­нів, худо­жні інста­ля­ції про суча­сну війну. Тут варто зупи­ни­ти­ся і від­да­ти шану поле­глим, адже саме їхня жер­тва дозво­ляє нам свя­тку­ва­ти волю.
• Будівля Верховної Ради України (Київ). У цьому пар­ла­мент­сько­му будин­ку 24 сер­пня 1991 року було прийня­то Акт про Незалежність. Сьогодні біля будів­лі вста­нов­ле­но пам’ятний знак на честь істо­ри­чно­го засі­да­н­ня — можна зро­би­ти фото на фоні колон Ради, усві­до­мив­ши, що саме тут наро­ди­ла­ся суча­сна дер­жа­ва. Неподалік, у Маріїнському парку, є Алея прем’єр-міністрів та Президентів з їхні­ми погру­д­дя­ми, а також мону­мент пер­шо­му голо­ві неза­ле­жної Ради — Леоніду Кравчуку. У День Незалежності пар­ла­мент часто про­во­дить день від­кри­тих две­рей: можна огля­ну­ти сесій­ну залу, де про­го­ло­шу­ва­ла­ся неза­ле­жність, і навіть поба­чи­ти пра­пор, вне­се­ний 1991 року. Для тури­стів це шанс на вла­сні очі поба­чи­ти коли­ску нові­тньої укра­їн­ської державності.
• Національний музей «Меморіал Голодомору» (Київ). Незалежність цінна тим, що ми біль­ше ніко­ли не допу­сти­мо тра­ге­дій, які ста­ва­лись у під­не­віль­ній Україні. Меморіал жертв Голодомору 1932 – 33 років — місце гли­бо­кої скор­бо­ти і усві­дом­ле­н­ня, наскіль­ки доро­гою ціною діста­ва­ла­ся воля. Його від­ві­ди­ни саме 24 сер­пня нага­ду­ють: міль­йо­ни укра­їн­ців заги­ну­ли від шту­чно­го голо­ду, але пра­гне­н­ня до сво­бо­ди не зга­сло. Вічний вогонь, скуль­пту­ра дів­чин­ки з коло­ска­ми («Гірка пам’ять дитин­ства»), чорні стіни-стели з іме­на­ми заги­блих — все це зво­ру­шує до сліз. Тут часто 24 сер­пня покла­да­ють коло­ски пше­ни­ці та кали­ну замість кві­тів. Для вну­трі­шніх тури­стів, пере­се­лен­ців і діа­спо­ри від­ві­ди­ни мемо­рі­а­лу — важли­вий урок: розу­мі­н­ня, чому неза­ле­жність була пита­н­ням життя або смер­ті для українців.
• Михайлівська площа та Меморіал Небесної Сотні (Київ). На Михайлівській площі біля Золотоверхого собо­ру роз­та­шо­ва­на стіна пам’яті заги­блих в росій­сько-укра­їн­ській війні. Сотні порт­ре­тів геро­їв з 2014-го до сьо­го­дні — від кібор­гів Донецького аеро­пор­ту до вої­нів, що поля­гли під Бахмутом. У День Незалежності тут зав­жди людно: при­хо­дять роди­ни поле­глих, побра­ти­ми, зви­чай­ні кияни, при­но­сять квіти, пра­пор­ці, дитя­чі малюн­ки. Поруч — Алея Героїв Небесної Сотні зі скля­ним дзво­ни­ком на місці роз­стрі­лу мир­них про­те­сту­валь­ни­ків у 2014-му. Ці місця — мов свя­ти­ні нові­тньої істо­рії. Відвідавши їх, ви зро­зу­мі­є­те справ­жню ціну сво­бо­ди і напев­но запа­ли­те сві­чку пам’яті.
• Острів Хортиця (Запоріжжя). Колиска коза­цької волі, леген­дар­на Хортиця — must-visit для тих, хто хоче прой­ня­ти­ся духом неза­ле­жно­сті. Тут у XVI – XVII ст. існу­ва­ла Запорозька Січ — про­образ укра­їн­ської респу­блі­ки з демо­кра­ти­чни­ми заса­да­ми. На остро­ві діє істо­ри­ко-куль­тур­ний ком­плекс: від­тво­ре­ні коза­цькі укрі­пле­н­ня, куре­ні, цер­ква. У День Незалежності на Хортиці часто про­во­дять теа­тра­лі­зо­ва­ні виста­ви: вер­шни­ки в коза­цьких стро­ях демон­стру­ють джи­гі­тов­ку, луна­ють пострі­ли зі ста­ро­вин­них мушке­тів, хор спів­ає коза­цьких пісень. Можна про­гу­ля­ти­ся Тарасовою стеж­кою (до скелі, де Шевченко писав вірші про коза­ків) або під­ня­ти­ся на огля­до­вий май­дан­чик «Козацьке коло» з пра­по­ром України, який майо­рить над Дніпром. Атмосфера Хортиці в цей день осо­бли­ва: зда­є­ться, самі при­ви­ди ота­ма­нів Сірка, Богуна ширя­ють над сте­пом, раді­ю­чи, що їхня мрія про віль­ну Україну жива.
• Львів — місто патрі­о­ти­зму. Львів’яни щиро і бар­ви­сто від­зна­ча­ють День Незалежності, і гостям міста варто це поба­чи­ти. Головною поді­єю тут є Марш виши­ва­нок цен­траль­ни­ми вули­ця­ми: тися­чі людей у різно­барв­них гали­цьких, буко­вин­ських, поділь­ських виши­тих соро­чках спів­а­ють «Боже вели­кий, єди­ний, нам Україну храни». На про­спе­кті Свободи біля пам’ятника Шевченку від­бу­ва­є­ться свя­тко­вий кон­церт наро­дних коле­кти­вів: зву­чать трем­бі­ти, вико­ну­ють гопак, діти чита­ють вірші про Україну. Кожен район міста орга­ні­зо­вує свої ціка­ві захо­ди — десь ярма­рок меду, десь вистав­ка ста­ро­вин­них виши­ва­нок з при­ва­тних коле­кцій, десь кулі­нар­ний фести­валь борщу. Обов’язково варто побу­ва­ти біля Монументу слави ЗУНР на Янівському цвин­та­рі — від­да­ти дани­ну пам’яті січо­вим стріль­цям. А о 21:00 львів’яни тра­ди­цій­но вико­ну­ють духов­ний гімн «Боже, вели­кий, єди­ний» спіль­но на площі Ринок. Перебуваючи у Львові 24 сер­пня, від­чу­ва­єш над­зви­чай­не під­не­се­н­ня і гор­дість за народ, який так любить свою Україну.
• Батурин (Чернігівщина). Гетьманська сто­ли­ця часів Івана Мазепи сим­во­лі­зує пра­гне­н­ня до неза­ле­жно­сті ще у XVIII сто­літ­ті. Тут, у Національному запо­від­ни­ку «Гетьманська сто­ли­ця», збе­ре­гли­ся зали­шки фор­те­ці, від­нов­ле­но палац остан­ньо­го геть­ма­на Кирила Розумовського. День Незалежності — чудо­ва наго­да від­ві­да­ти Батурин: на Цитаделі про­во­дять теа­тра­лі­за­цію — рекон­стру­кто­ри у костю­мах коза­ків, росій­ських сол­да­тів від­тво­рю­ють події обо­ро­ни Батурина 1708 року. Урочисто під­ні­ма­ють тоді­шній пра­пор Війська Запорозького, зву­чать литав­ри. У музеї можна поба­чи­ти геть­ман­ські клей­но­ди, була­ву, копії уні­вер­са­лів Мазепи. Це місце нага­дує, що бороть­ба за неза­ле­жність три­ває сто­лі­т­тя­ми і суча­сна Україна — спад­ко­є­ми­ця слави коза­цької дер­жа­ви, заду­ше­ної свого часу москов­ським царем.
• Канів, Чернеча гора. Могила Тараса Шевченка — місце, куди націо­наль­но сві­до­мі укра­їн­ці здій­сню­ють своє­рі­дне палом­ни­цтво у важли­ві дні. 24 сер­пня на Тарасовій горі зби­ра­ю­ться люди з різних обла­стей, щоби вша­ну­ва­ти Кобзаря як духов­но­го батька нації. Часом сюди при­їжджа­ють цілі сім’ї пере­се­лен­ців, котрі через війну опи­ни­ли­ся дале­ко від дому: вони беруть гру­до­чку землі з Чернечої гори — як обе­ріг і сим­вол неско­ре­но­сті. Зі схо­дів, що ведуть до пам’ятника Шевченку, від­кри­ва­є­ться вели­чна пано­ра­ма Дніпра — див­ля­чись на неї, легко уяви­ти слова про­ро­ка: «І на онов­ле­ній землі врага не буде, супо­ста­та, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі…». Кращого місця, щоб зами­сли­ти­ся над шля­хом України та заря­ди­ти­ся патрі­о­ти­змом, годі й шукати.

Звісно, це лише кіль­ка ідей. На День Незалежності вся Україна стає живим музе­єм сво­бо­ди. Куди б ви не виру­ши­ли — в Карпати на фести­валь пісні, у степи Херсонщини на місця коза­цьких січей чи до міст-геро­їв на Донеччині — всюди від­чу­є­те: свято живе в кожно­му серці.

Значення свята для національної ідентичності та єдності

День Незалежності України — це наба­га­то біль­ше, ніж про­сто вихі­дний чи офі­цій­на дата в кален­да­рі. За три деся­ти­лі­т­тя він пере­тво­рив­ся на нарі­жний камінь укра­їн­ської націо­наль­ної ідеї. Кожного року 24 сер­пня укра­їн­ці, де б вони не були, пере­жи­ва­ють під­не­се­н­ня і згур­то­ва­ність, усві­дом­лю­ю­чи себе єди­ним народом.

Уроки істо­рії і гор­дість за них. Святкуючи неза­ле­жність, ми зга­ду­є­мо увесь тер­ни­стий шлях, що вів до неї. Згадуємо князя Володимира Великого, який хре­стив Русь — щоб під­кре­сли­ти тися­чо­лі­тню тяглість дер­жав­но­сті. Згадуємо коза­ків Хмельницького та Мазепи, січо­вих стріль­ців, геро­їв Крут 1918 року, пов­стан­ців УПА, диси­ден­тів та «шіст­де­ся­тни­ків». Усі вони — наш духов­ний пан­те­он. Коли моло­да люди­на чує у про­мо­ві Президента імена Василя Стуса чи В’ячеслава Чорновола, вона від­чу­ває зв’язок поко­лінь і гли­бо­ку пова­гу до бор­ців за волю. Це вихо­вує націо­наль­ну сві­до­мість і гор­дість за свій народ. Як зазна­чи­ла пое­те­са Ліна Костенко, «Україна — це екс­клю­зив. По ній про­йшли всі катки істо­рії… Вона загар­то­ва­на най­ви­щим гар­том». Усвідомлення цього загар­ту­ва­н­ня робить нас силь­ні­ши­ми перед суча­сни­ми викликами.

Єдність у різно­ма­ніт­ті. Україна — вели­ка дер­жа­ва з різни­ми регіо­на­ми, діа­ле­кта­ми, тра­ди­ці­я­ми. У будні часто фоку­су­є­мось на від­мін­но­стях — схід і захід, центр і пери­фе­рія. Але День Незалежності сти­рає ці умов­ні поді­ли. Кримськотатарський ансамбль тан­цює на сцені в Києві, гуцуль­ські трем­бі­ти зву­чать у Слов’янську, а в Канаді діти пере­се­лен­ців з Херсонщини спів­а­ють разом із діа­спо­рою. В такі момен­ти при­хо­дить розу­мі­н­ня: ми — один народ. «Ми муси­мо навчи­ти­ся чути себе укра­їн­ця­ми — не гали­цьки­ми, не буко­вин­ськи­ми, а укра­їн­ця­ми без офі­цій­них кор­до­нів,» – закли­кав Іван Франко. Ці слова зна­хо­дять від­гук у сер­цях осо­бли­во 24 сер­пня, коли укра­ї­нець у Львові чи Варшаві, гово­ря­чи «Слава Україні!», знає, що десь у Запоріжжі чи Торонто йому від­по­від­а­ють «Героям слава!». Свято неза­ле­жно­сті об’єднує і Захід, і Схід, і Південь, і Північ України спіль­ни­ми сим­во­ла­ми — пра­по­ром, гім­ном, мовою. Воно також єднає поко­лі­н­ня: вете­ра­ни визволь­них битв 1940‑х бла­го­слов­ля­ють суча­сних вої­нів, а ті, так само, захи­ща­ють май­бу­тнє дітей. Цей спад­ко­єм­ний лан­цюг — осно­ва націо­наль­ної єдності.

Свято надії. У часи най­тяж­чих випро­бу­вань День Незалежності додає нам опти­мі­зму. Коли над Україною нави­сла смер­тель­на небез­пе­ка в 2022 році, бага­то хто зада­вав­ся пита­н­ням — чи від­зна­ча­ти­ме­мо ми 31-шу річни­цю? І коли 24 сер­пня 2022-го наш пра­пор все ще гордо майо­рів над Києвом, люди пла­ка­ли від радо­сті, віта­ю­чи одне одно­го з цим днем. Ці емо­ції — неймо­вір­но силь­ні, бо вони про віру в життя. Навіть зараз, коли війна три­ває, кожен новий День Незалежності спри­йма­є­ться як малень­ка пере­мо­га, як доказ, що ми висто­я­ли. Президент Зеленський в одній зі своїх про­мов ска­зав: «Ми наро­ди­ли­ся того дня, коли помер­ла імпе­рія… І щоро­ку 24 сер­пня ми ста­є­мо силь­ні­ши­ми». Ця фраза резо­нує: нашій неза­ле­жно­сті щора­зу дода­є­ться цін­но­сті, бо ми знову і знову вибо­рю­є­мо право на неї. Свято 24 сер­пня стало днем, коли вся нація зага­дує спіль­не бажа­н­ня — про пере­мо­гу і мир. Цього дня в цер­квах моля­ться за Україну різни­ми мова­ми, але з єди­ною метою. Це день, коли мрії про щасли­ву, про­цві­та­ю­чу Україну вида­ю­ться осо­бли­во близькими.

«Україна почи­на­є­ться з тебе.» Цей відо­мий вислів В’ячеслава Чорновола є, по суті, деві­зом кожно­го Дня Незалежності. Свято нага­дує нам про осо­би­сту від­по­від­аль­ність за долю кра­ї­ни. Незалежність — не абстра­ктне поня­т­тя, вона скла­да­є­ться з міль­йо­нів щоден­них дій про­стих людей. Волонтер, який у свій вихі­дний плете маску­валь­ну сітку; вчи­тель, що навчає дітей любо­ві до Батьківщини; вій­сько­вий, який боро­нить кор­дон — усі вони тво­рять неза­ле­жність тут і зараз. Коли ми виві­шу­є­мо пра­пор на бал­ко­ні чи спів­а­є­мо гімн разом з усіма, ми теж долу­ча­є­мо­ся до спра­ви змі­цне­н­ня нації. День Незалежності нади­хає бути актив­ни­ми гро­ма­дя­на­ми, роби­ти добрі спра­ви зара­ди кра­ї­ни. Недарма в цей день прийня­то про­во­ди­ти волон­тер­ські акції, субо­тни­ки з при­би­ра­н­ня пам’ятників, збір коштів на бла­го­дій­ність — люди хочуть зро­би­ти вне­сок у спіль­не благо. Усвідомлення, що від кожно­го з нас зале­жить май­бу­тнє України, — мабуть, голов­ний під­су­мок цього дня.

Зі свя­том, яке гур­тує і нади­хає. Для вну­трі­шніх тури­стів День Незалежності — чудо­ва наго­да від­кри­ти свою кра­ї­ну по-ново­му, поман­дру­ва­ти не лише гео­гра­фі­чно, а й істо­ри­чно. Для діа­спо­ри — це місток додо­му, день, коли серце осо­бли­во тягне­ться в рідний край і пиша­є­ться ним. Для пере­се­лен­ців, які тіка­ли від війни, — дже­ре­ло сили і віри, що вони обов’язково повер­ну­ться додо­му, в укра­їн­ський віль­ний Донецьк, Луганськ, Маріуполь. А для кожно­го укра­їн­ця — це день, коли мрії збу­ва­ю­ться. Мрія наших пред­ків про неза­ле­жну Україну збу­ла­ся у 1991-му. Сьогодні ми мрі­є­мо про пере­мо­гу і мир — і нео­дмін­но вті­ли­мо цю мрію, бо в наших жилах тече кров неско­ре­них поколінь.

Наостанок хоче­ться наве­сти слова з вірша, які осо­бли­во від­гу­ку­ю­ться нині: «Я живу тобою і для тебе, краю мій рідний, віль­ний, неза­ле­жний!». Нехай кожен День Незалежності додає нам віри в себе, згур­то­вує перед випро­бу­ва­н­ня­ми і нага­дує, яке це щастя — бути госпо­да­ря­ми на вла­сній землі. З Днем Незалежності, Україно! Слава Україні — Героям слава!