Києво-Печерська лавра: головна православна святиня

Києво-Печерська лавра — най­дав­ні­ша і одна з голов­них пра­во­слав­них свя­тинь, уні­каль­ний мона­стир­ський ком­плекс, ана­ло­гів якому біль­ше немає у світі. Це пер­ший мона­стир на тери­то­рії Київської Русі, тут збе­ре­гли­ся пра­кти­чно в пер­во­з­дан­но­му вигля­ді храми, зве­де­ні ще в 11 столітті.

По суті, Києво-Печерська лавра — це справ­жнє місте­чко в серці Києва, тут роз­та­шо­ва­но чотир­над­цять пра­во­слав­них хра­мів, чоло­ві­чий мона­стир, сім музе­їв, одна з пер­ших на Русі дру­ка­рень тощо. Лавра пере­кла­да­є­ться з гре­цької як «вули­ця», такої назви удо­сто­ю­ва­ли­ся дале­ко не всі мона­сти­рі, і гово­ри­ла вона про їхні мас­шта­би і вели­че­зну важливість.

Поступово Церква Успіння Пресвятої Богородиці та чер­не­чі келії утво­ри­ли мона­стир. У 1688 році мона­стир набув ста­ту­су лаври, тобто мона­сти­ря веле­лю­дно­го, важли­во­го, що пере­бу­ває під без­по­се­ре­днім веде­н­ням свя­щен­но­го сино­ду. Намісники лаври отри­му­ють сан архімандрита.

Багато сто­літь лавра зазна­ва­ла набі­гів і напа­дів, кіль­ка разів була зруй­но­ва­на, але її від­нов­лю­ва­ли знову і знову. Її гра­бу­ва­ли полов­ці, турки, крим­ські тата­ри, а поже­жею 1718 р. було зни­ще­но бібліо­те­ку мона­сти­ря і бага­то документів.

Головна цін­ність лаври — мощі пре­по­до­бних отців і обра­них мирян — напри­клад, тут з XIV ст. зна­хо­ди­ться уси­паль­ни­ця бага­тьох кня­зів­ських і зна­тних родів, а також моги­ла Петра Аркадійовича Столипіна. Сюди часто при­во­зять відо­мі й дуже давні чудо­твор­ні ікони — напри­клад, ікону Успіння Божої Матері.

За радян­ських часів на тери­то­рії Лаври було орга­ні­зо­ва­но Всеукраїнське музей­не місте­чко: тут роз­мі­сти­ла­ся Державна істо­ри­чна бібліо­те­ка України (пере­бу­ває тут дони­ні), а також Музей книги, Музей істо­ри­чних коштов­но­стей тощо. У Другу сві­то­ву Лаврі було зав­да­но чима­лої шкоди, підір­ва­но Успенський собор, роз­гра­бо­ва­но скар­бни­ці мона­сти­ря. Однак до свя­тку­ва­н­ня Тисячоліття хре­ще­н­ня Русі та в насту­пні роки бага­то чого було від­нов­ле­но і відтворено.

Сьогодні лавра під­роз­ді­ля­є­ться на Верхню і Нижню, до остан­ньої від­но­сять назем­ний істо­ри­ко-куль­тур­ний ком­плекс, а Нижня лавра — це нині дію­чий чоло­ві­чий мона­стир і вла­сне пече­ри, які, зі свого боку, також роз­рі­зня­ють на Ближні (загаль­на дов­жи­на 313 метрів) і Дальні (293 метри). Взагалі ж, за деяки­ми відо­мо­стя­ми, ці пече­ри біль­ші за роз­мі­ра­ми та мають роз­га­лу­же­ну систе­му під­зем­них ходів, що про­ля­га­ють під вода­ми Дніпра і навіть з’єд­ну­ють мона­стир із мона­сти­ря­ми дов­ко­ли­шніх міст.

Печери лаври

Але най­цін­ні­ші скар­би лаври зна­хо­дя­ться під зем­лею, на гли­би­ні від п’яти до п’я­тнад­ця­ти метрів, саме там без мало­го тися­чу років тому осе­лив­ся заснов­ник мона­сти­ря монах Антоній. У під­зем­них пече­рах роз­мі­щу­ю­ться келії, де ченці про­во­ди­ли своє життя в моли­твах за про­стих людей, а також поко­я­ться мощі свя­тих. Серед них осо­бли­во слід від­зна­чи­ти три миро­то­чи­ві глави, миро (або єлей) яких має зці­лю­валь­ні вла­сти­во­сті та допо­ма­гає всім, хто при­хо­дить до лаври з вірою.

Примітно, що коли з 1917 по 1988 рік радян­ська влада зро­би­ла з мона­сти­ря музей, ці глави пере­ста­ли миро­то­чи­ти, але щойно мона­стир став знову фун­кціо­ну­ва­ти, глави знову зами­ро­то­чи­ли. Також на тери­то­рії лаври зна­хо­дя­ться моги­ли бага­тьох леген­дар­них осо­би­сто­стей, напри­клад, Іллі Муромця, Нестора Літописця і навіть Петра Столипіна.

Історія та особливості

Усі храми буду­ва­ли­ся на кошти київ­ських кня­зів, які часто бува­ли в лаврі, а дехто з них навіть стри­гли­ся в ченці, як-от князь чер­ні­гів­ський Святослав Давидович, що став зго­дом чен­цем Святошею. Сюди за бла­го­сло­ве­н­ням при­їжджа­ли такі монар­хи, як Петро Перший, Катерина Друга, Микола Другий та інші. Саме тут ство­рю­вав­ся голов­ний літо­пис Київської Русі — «Повість мину­лих літ».

Життя лаври сьогодні

Сьогодні лавра займає площу близь­ко трид­ця­ти гекта­рів, свій суча­сний вигляд вона набу­ла лише напри­кін­ці 18 сто­лі­т­тя, коли мона­стир від­но­ви­ли після силь­ної поже­жі, саме тоді звели кам’я­ну стіну, а голов­ний Свято-Успенський собор набув ново­го фаса­ду в най­кра­щих тра­ди­ці­ях укра­їн­сько­го бароко.

Києво-Печерська лавра вклю­че­на до Списку Всесвітньої куль­тур­но-істо­ри­чної спад­щи­ни ЮНЕСКО. Потрапити сюди можна щодня.