Подорожі в українській літературі XIX – XX століття: крізь географію, час і людину

Подорож — це не лише пере­су­ва­н­ня з пун­кту А в пункт Б. У літе­ра­ту­рі це часто мета­фо­ра пошу­ку себе, змін, зустрі­чі з новим або втечі від ста­ро­го. В укра­їн­ській худо­жній тра­ди­ції тема подо­ро­жей гли­бо­ко вко­рі­не­на, від сіль­ських блу­кань до оке­ан­ських екс­пе­ди­цій, від втечі від гніту до роман­ти­чних ман­дрів у пошу­ках сенсу.

Вічна дорога в класичній літературі

Починаючи з XIX сто­лі­т­тя, мотив подо­ро­жі з’являється як сюже­тна рамка та засіб пізна­н­ня світу. У «Народних опо­віда­н­нях» Марка Вовчка ман­дрів­ки селян або вій­сько­вих слу­гу­ють тлом для мораль­них роз­ду­мів і соці­аль­но­го ана­лі­зу. У твор­чо­сті Івана Франка постать ман­дрів­ни­ка часто висту­пає як сим­вол непо­ко­ри або шука­ча істи­ни — зга­дай­мо хоча б героя пові­сті “Борислав смі­є­ться” (1876), що виру­шає у про­ми­сло­ве місте­чко зара­ди змін.

Ще одним кла­си­чним при­кла­дом є Панас Мирний і його твір “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, у якому герої, зокре­ма Чіпка, фізи­чно і мораль­но ман­дру­ють шля­ха­ми свого життя, посту­по­во втра­ча­ю­чи орі­єн­ти­ри та мораль­ну опору.

Пригодницький вимір: з Трублаїні до Юрія Смолича

Справжній про­рив у при­го­дни­цько­му напря­мі здій­снив Микола Трублаїні — укра­їн­ський письмен­ник, чиї твори «Шхуна Колумб», «Лахтак» чи «До Арктики через тро­пі­ки» (1930-ті роки) роз­по­від­а­ють про дале­кі ман­дрів­ки на Північ і Південь, мор­ські екс­пе­ди­ції, гео­гра­фі­чні від­кри­т­тя. Його герої — це допи­тли­ві, смі­ли­ві дослі­дни­ки, які кида­ють виклик сти­хії та самим собі.

Юрій Смолич у рома­нах «Мандрівка в моло­дість» або «Міст через прір­ву» (1930 – 1950-ті) про­по­нує глиб­ше пере­о­сми­сле­н­ня подо­ро­жі. Його герої ман­дру­ють через час, спо­га­ди, події гро­ма­дян­ської війни — але гео­гра­фія (міста, табо­ри, фрон­ти) також зали­ша­є­ться важли­вим тлом. У цих подо­ро­жах істо­рія кра­ї­ни тісно пере­плі­та­є­ться з особистим.

Урбаністичні мандрівки XX століття

Великий вне­сок у роз­ви­ток теми подо­ро­жі як вну­трі­шньо­го досві­ду вніс Валер’ян Підмогильний. У рома­ні «Місто» (1927) голов­ний герой Степан Радченко при­їжджає до Києва з села — ця подо­рож три­ває не лише в про­сто­рі, а й у часі, через транс­фор­ма­цію вну­трі­шньо­го світу пер­со­на­жа. Місто стає тери­то­рі­єю бороть­би, спо­кус і зро­ста­н­ня. Мандрівка героя — це етапи доро­слі­ша­н­ня, мораль­но­го вибо­ру, емансипації.

Аналогічні теми пору­шує Григорій Косинка у своїй нове­лі­сти­ці. Його герої — люди після­ре­во­лю­цій­ної доби, що подо­ро­жу­ють сві­том у пошу­ках себе, дола­ю­чи втра­ту, трав­му, нама­га­ю­чись ада­пту­ва­ти­ся до нової реальності.

Подорож як втеча: еміграція й вигнання

Тема ман­дрів — виму­ше­них, дра­ма­ти­чних — з’являється у тво­рах емі­гра­цій­ної та диси­дент­ської літе­ра­ту­ри. У «Тигроловах» Івана Багряного (1944) подо­рож героя почи­на­є­ться з втечі з СРСР, через Сибір, китай­ські тери­то­рії, і завер­шу­є­ться віль­ним жит­тям у Маньчжурії. Це епос про вижи­ва­н­ня, сво­бо­ду, люд­ську гідність. Тут гео­гра­фія — не лише деко­ра­ція, а шлях до пере­тво­ре­н­ня людини.

У Василя Барки в «Жовтому князі» (1963) тема подо­ро­жі — це втеча від голо­ду, блу­ка­н­ня серед апо­ка­лі­пси­су Голодомору. Це літе­ра­ту­ра доро­ги — болі­сної, але необ­хі­дної для збе­ре­же­н­ня життя і людяності.

Подорож у щоденнику і листуванні

Цікавим при­кла­дом є Ольга Кобилянська, яка у своїх опо­віда­н­нях та листах часто опи­сує подо­ро­жі до Чернівців, Львова, Європи. Її есте­ти­чний стиль поєд­нує про­сто­ро­вий рух із вну­трі­шні­ми пере­жи­ва­н­ня­ми. У «Царівні» (1895) подо­рож геро­ї­ні — це пере­хід від про­він­ції до шир­шо­го світу, сим­вол жіно­чо­го самопізнання.

Подібно і в Лесі Українки — її пое­зія та дра­ма­тур­гія наси­че­ні обра­за­ми ман­дрів, пустель, палом­ництв. Вона писа­ла у листах про свої пере­їзди в Ялту, Італію, Грузію — ці реаль­ні гео­гра­фії від­дзер­ка­лю­ю­ться в її тво­рах («Бояриня», «У пущі», «Кассандра»).

Чому це важливо сьогодні?

Українська літе­ра­ту­ра демон­струє подо­рож як скла­до­ву люд­ської транс­фор­ма­ції: фізи­чної, духов­ної, полі­ти­чної. Від Тараса Шевченка, який ходить доро­га­ми степу у «Подорожі з Петербурга до Кирилівки», до пер­со­на­жів Іздрика або Жадана, що блу­ка­ють пост­ра­дян­ськи­ми реа­лі­я­ми, — усі вони шука­ють нову коор­ди­на­ту себе у світі.

Ключові твори для прочитання:

• «Місто» — Валер’ян Підмогильний
• «Шхуна Колумб» — Микола Трублаїні
• «Тигролови» — Іван Багряний
• «Царівна» — Ольга Кобилянська
• «Жовтий князь» — Василь Барка
• «Бояриня» — Леся Українка

Ці твори досту­пні для без­пла­тно­го чита­н­ня на сайті УкрЛіб. Радимо загли­би­ти­ся саме в худо­жню літе­ра­ту­ру як у дзер­ка­ло епох і мар­шрут люд­ської пам’яті.

Мандруючи сто­рін­ка­ми укра­їн­ської літе­ра­ту­ри, ми подо­ро­жу­є­мо не лише крізь місця, а й крізь істо­рію, долі й вну­трі­шні мапи наших пред­ків. І саме в цьому — її вічна сила.