Затонулі міста, які можуть бути втраченою Атлантидою

Історія Атлантиди, міфі­чної роз­ви­не­ної циві­лі­за­ції, яка, за леген­да­ми, зни­кла під водою, захо­плює уяву людей уже тися­чо­лі­т­тя­ми. Ідея про те, що вели­чні міста можуть бути зруй­но­ва­ні при­ро­дни­ми ката­клі­зма­ми і зали­ша­ти­ся при­хо­ва­ни­ми під тов­щею води, зму­шує дослі­дни­ків і шука­чів при­год виру­ша­ти на пошу­ки загу­бле­них сві­тів. Десятки зато­ну­лих міст, вияв­ле­них під час архе­о­ло­гі­чних дослі­джень, дають змогу зазир­ну­ти у мину­ле, від­тво­ри­ти побут, архі­те­кту­ру та куль­ту­ру давно зни­клих циві­лі­за­цій. Ці міста нага­ду­ють нам про нев­пин­ну силу при­ро­ди, яка зда­тна змі­ни­ти хід істо­рії. У цій стат­ті ми роз­по­ві­мо про десять зато­ну­лих міст, які можуть пре­тен­ду­ва­ти на зва­н­ня втра­че­ної Атлантиди.

Палац Клеопатри, Єгипет

Стародавня Олександрія, зокре­ма палац Клеопатри, час­тко­во опи­ни­ла­ся під водою через серію зем­ле­тру­сів, що ста­ли­ся в IV – VIII сто­лі­т­тях. Ця тери­то­рія вра­жає збе­ре­же­ні­стю своїх арте­фа­ктів: храми, скуль­пту­ри, житло­ві ком­пле­кси, вій­сько­ві укрі­пле­н­ня й навіть осо­би­сті речі дав­ніх мешкан­ців пере­бу­ва­ють у чудо­во­му стані. Серед най­ва­жли­ві­ших зна­хі­док — храм Ісіди, палац Клеопатри й ста­туї, що зобра­жу­ють її роди­ну. У 1994 році були дослі­дже­ні руїни Александрійського маяка, одно­го з семи чудес ста­ро­дав­ньо­го світу. У пла­нах — ство­ре­н­ня під­во­дно­го музею, але реа­лі­за­ція про­є­кту потре­бує зна­чно­го фінансування.

Геракліон, Єгипет

Геракліон, або Тоніс, був одним із най­ва­жли­ві­ших пор­тів Середземномор’я. Він слу­жив голов­ним мор­ським пор­том Єгипту, через який про­хо­ди­ли тор­гі­вель­ні шляхи з Грецією та інши­ми кра­ї­на­ми. Місто, засно­ва­не понад 1200 років тому, зали­ша­ло­ся про­цві­та­ю­чим цен­тром до свого зни­кне­н­ня. Сьогодні його руїни лежать на гли­би­ні 6,5 км від суча­сно­го узбе­реж­жя. Археологи зна­йшли понад 60 ста­ро­дав­ніх кора­блів, сотні яко­рів, моне­ти й табли­чки з напи­са­ми дав­ньо­гре­цькою та єги­пет­ською мова­ми. Храми, при­свя­че­ні богам, збе­ре­гли­ся майже в іде­аль­но­му стані, що дає змогу деталь­но дослі­джу­ва­ти релі­гій­не та пов­сяк­ден­не життя мешкан­ців міста. Ймовірно, ката­стро­фа ста­ла­ся через зем­ле­трус, який спри­чи­нив різке опу­ска­н­ня ґрунту.

Байї, Італія

Давньоримське місто Байї було місцем роз­ко­ші та весе­ло­щів. Гарячі дже­ре­ла й роз­кі­шні вілли при­ва­блю­ва­ли сюди рим­ську знать. Сьогодні зали­шки міста пере­бу­ва­ють під водою, але дослі­дни­ки й тури­сти про­дов­жу­ють від­кри­ва­ти його таєм­ни­ці, зокре­ма зна­ме­ни­ті рим­ські лазні та статуї.

Шичен, Китай

Місто Шичен, засно­ва­не понад 1300 років тому, було важли­вим полі­ти­чним і куль­тур­ним цен­тром дина­стій Мін і Цин. Воно стало жер­твою суча­сно­го про­гре­су: у 1959 році його зато­пи­ли для ство­ре­н­ня водо­схо­ви­ща. Нині Шичен пере­бу­ває на гли­би­ні 40 метрів. Унікальна архі­те­кту­ра міста, вклю­чно зі сті­на­ми, воро­та­ми й хра­ма­ми, збе­ре­гла­ся над­зви­чай­но добре зав­дя­ки від­су­тно­сті сві­тла й кисню. Це місце стало попу­ляр­ним серед дай­ве­рів, які від­кри­ва­ють його велич для суча­сно­го світу.

Олус, Греція

Руїни Олуса, ста­ро­дав­ньо­го міста на пів­ні­чно­му сході Криту, тепер досту­пні для дай­ве­рів і люби­те­лів під­во­дно­го пла­ва­н­ня. Воно було засно­ва­не на піща­них ґрун­тах, що, ймо­вір­но, і спри­чи­ни­ло його зато­пле­н­ня після зем­ле­тру­су. Місто, де про­жи­ва­ло до 40 000 людей, зали­ши­ло після себе моне­ти, стіни та інші арте­фа­кти, які досі можна побачити.

Дварка, Індія

У Камбейській зато­ці Індії було зна­йде­но руїни Дварки — міста, засно­ва­но­го близь­ко 5000 років тому. Знахідки вклю­ча­ють при­кра­си, кера­мі­чні виро­би, люд­ські реш­тки й зали­шки житло­вих спо­руд. Вважається, що місто було зато­пле­не через під­ви­ще­н­ня рівня моря вна­слі­док тане­н­ня льодовиків.

Озеро Тітікака, Перу/​Болівія

Озеро Тітікака — місце, опо­ви­те леген­да­ми. У його гли­би­нах дай­ве­ри зна­йшли хра­мо­ві ком­пле­кси, доро­ги, ста­туї та пре­дме­ти побу­ту. Легенди інків кажуть, що саме тут заро­ди­ла­ся їхня циві­лі­за­ція. Серед зна­хі­док — золо­ті виро­би, кера­мі­ка та човни, що вико­ри­сто­ву­ва­ли­ся для обрядів.

Атліт-Ям, Ізраїль

Це посе­ле­н­ня пері­о­ду нео­лі­ту було зруй­но­ва­не близь­ко 8000 років тому через цуна­мі, спри­чи­не­не вул­ка­ні­чною актив­ні­стю. Археологи зна­йшли зали­шки буді­вель, кам’яних зна­рядь і похо­ва­н­ня людей із слі­да­ми хво­роб, які допо­ма­га­ють краще зро­зу­мі­ти життя того­ча­сних мешканців.

Муліфануа, Самоа

На остро­вах Самоа архе­о­ло­ги зна­йшли сліди пле­ме­ні Лапіта, яке засну­ва­ло посе­ле­н­ня Муліфануа близь­ко 3000 років тому. Ця куль­ту­ра сла­ви­ла­ся сво­ї­ми море­плав­ни­ми нави­чка­ми й кера­мі­чним мисте­цтвом. Більшість слі­дів посе­ле­н­ня при­хо­ва­ні під піща­ни­ми наша­ру­ва­н­ня­ми, але числен­ні чере­пки кера­мі­ки свід­чать про його бага­тий куль­тур­ний спадок.

Фанагорія, росія

Фанагорія, най­біль­ше гре­цьке місто на тери­то­рії суча­сної росії, була засно­ва­на у VI сто­літ­ті до н.е. На піку свого роз­кві­ту вона вва­жа­ла­ся важли­вим куль­тур­ним і тор­гі­вель­ним цен­тром на узбе­реж­жі Чорного моря. У 63 році до н.е. місто зазна­ло зна­чних руй­ну­вань через пов­ста­н­ня, під час якого части­на насе­ле­н­ня була вбита, а будів­лі спа­ле­ні. Підводні дослі­дже­н­ня вияви­ли числен­ні арте­фа­кти, вклю­чно з пор­то­ви­ми кон­стру­кці­я­ми, некро­по­лем і поста­мен­та­ми для ста­туй. Однак тов­стий шар піску ускла­днює пов­но­цін­не вивче­н­ня. Місто при­вер­тає увагу архе­о­ло­гів уже кіль­ка сто­літь, але дослі­дже­н­ня три­ва­ють досі.

Затонулі міста є уні­каль­ним свід­че­н­ням зни­клих циві­лі­за­цій, що демон­стру­ють велич та вра­зли­вість люд­ських дося­гнень. Їх дослі­дже­н­ня дозво­ляє не лише від­нов­лю­ва­ти істо­ри­чну кар­ти­ну мину­ло­го, а й пере­о­сми­слю­ва­ти суча­сне став­ле­н­ня до при­ро­дних ката­строф і еко­ло­гі­чних змін. Ці міста стали своє­рі­дни­ми капсу­ла­ми часу, які збе­рі­га­ють сліди куль­тур­но­го роз­кві­ту і дра­ма­ти­чних падінь, нага­ду­ю­чи про необ­хі­дність вивча­ти мину­ле, щоб уни­ка­ти поді­бних тра­ге­дій у майбутньому.